На сучасному етапі безперервного процесу реалізації норм чинного законодавства, винесення обґрунтованих судових рішень неможливе без забезпечення правосуддя незалежною, кваліфікованою, такою, що базується на передових досягненнях науки і техніки, експертизою. Відповідно до цього зростає роль судового експерта як незацікавленої, обізнаної особи, яка володіє спеціальними знаннями і практичними навичками, необхідними для проведення кваліфікованих експертних досліджень.

Київський науково-дослідний інститут судових експертиз, як основний центр судово-експертного забезпечення країни одним із основних завдань вбачає активну підготовку висококваліфікованих кадрів. Яскравим прикладом відданої своїй професійній діяльності людини, є завідувач відділом досліджень з охорони праці, пожежно-технічних та електротехнічних досліджень лабораторії іжненерно-технічних видів досліджень КНДІСЕ Олександр Шмерего.

В інтерв’ю для друкованого видання «Охорона праці і пожежна безпека» Олександр Борисович розповів про свій професійних шлях, найцікавіші історії з судово-експертної діяльності та перспективи розвитку галузі.

Коли почали працювати у КНДІСЕ?

Працюю тут з 2007 року. Коли завідував сектором, мав у підпорядкувані лише двох фахівців. Згодом вдалося переконати керівництво і розширити штат, а також відкрити цей напрямок у відділеннях інституту у Черкасах, Житомирі, Вінниці. Вважаю, що будь-який експерт повинен мати високий інтелектуальний рівень, значний досвід практичної роботи з пожежогасіння та дослідження пожеж, визнання колег і займатися науковою діяльністю (розвивати нормативно-правову та методичну базу). Саме таких фахівців запрошую до свого відділу. Середня заробітна плата – понад 4 тисячі гривень, тоді, як у колег з МВС вона на порядок вища. Керівництво інституту намагається виправити таку «дискримінацію» і докладає великих зусиль щоб зрівняти оклади з експертами МВС.

А у вас особисто є практичний досвід пожежогасіння?

Після закінчення Черкаського пожежно-технічного училища МВС СРСР у 1976 році, я спочатку працював інспектором державного пожежного нагляду у Червоноармійському райвідділі внутрішніх справ, що у Житомирській області, де доводилось приймати участь у гасінні пожеж разом із бійцями пожежної частини, а дослідження пожеж та складання відповідних документів, передбачених Кримінально процесуальним кодексом України – це був прямий мій обов’язок. В кінці цього року мене призначили помічником начальника об’єднаної воєнізованої пожежної команди Установи ЯЮ 309/4 УВС Житомирського облвиконкому – виправної колонії. Я очолив караул, котрий у більшості складався із засуджених. Об’єкт, що охоронявся, був надзвичайно пожежонебезпечним: бараки і цехи, де спали і виготовляли меблі засуджені, мали дерев’яні перекриття та інші конструкції, виготовлені з горючих матеріалів. Відходи – тирса і щепа – постійно накопичувалися на виробництві, як у середині цехів, так і на прилеглій території, також у цехах у великій кількості були наявними лаки і розчинники, що могли не тільки горіти, а їх пари створювали у певних зонах (ділянках) вибухові пароповітряні суміші. Навіть невелике загоряння могло спричинити тяжкі наслідки. На щастя, наш підрозділ знаходився не зовні (за периметром «зони»), а всередині, що значно сприяло оперативності ліквідації пожеж на початковому етапі. За півтора року служби було лише шість надзвичайних випадків. Одного разу самотужки приборкав полум’я за допомогою вогнегасника вибігши з пожежного депо, ще до прибуття пожежних машин. Відтак, знання, набуті в училищі, за що я вдячний викладачам, доповнили роки практичного застосування їх у конкретних ситуаціях. Тому, сьогодні мені дещо легше, ніж іншим експертам-теоретикам, розібратися у причинах виникнення пожеж.

Згодом мене перевели на посаду інженера у відділ пожежної охорони УВС Житомирського облвиконкому, де займався аналізом адміністративної практики і ведення статистики. За кожним працівником були закріплені райони, куди ми часто виїжджали у відрядження. Саме тоді почав брати участь у розслідуванні пожеж, які були більш суттєвими, ніж тими, з якими я стикався працюючи у районі інспектором. Згідно з чинним законодавством, мусив упродовж 10 днів зробити аналіз випадку і прийняти рішення про порушення кримінальної справи або про відмову. Коли одного разу запізнився із висновком на один день, мав дуже серйозну розмову з партійним керівництвом області. Крім того, перевіряв стан дослідження пожеж на підконтрольній території: як підлеглі проводять дізнання, які були мотиви ухвалення тих чи інших рішень. У подальшому керував житомирськими воєнізованими пожежними частинами, був заступником начальника штабу пожежогасіння УМВС в Житомирській області неодноразово безпосередньо керував гасінням складних пожеж.

За радянських часів ця система функціонувала краще?

Я б не сказав, адже було й чимало негативних моментів. Скажімо, коли я працював начальником відділення державного пожежного нагляду Житомирського райвідділу внутрішніх справ мусив обов’язково бути присутнім не лише на кожній пожежі, але й брати участь у рейдах з виявлення самогонників, в операціях з перехоплення автотранспорту сидіти у засідках тощо. Інколи доводилося проводити не властиві нам розслідування, наприклад, шукати злодіїв, котрі розкрадали колгоспне майно. Також самотужки досліджувати обставини виникнення пожеж, що мали технічний характер або були спричинені навмисними діями. В той час, як колеги з карного розшуку мали для цього усе необхідне: укомплектований штат, матеріально-технічну базу, налагоджену агентуру і відповідне фінансування оперативно-розшукових заходів з встановлення осіб, котрі вчинили злочин. Доводилося просити про допомогу «оперів», користуючись особистими дружніми стосунками. Проте, кожну пожежу досліджував фахівець, котрий безпосередньо виїжджав на місце події разом з підрозділами вогнеборців. Тобто, він бачив, як горить об’єкт, в якому напрямку поширюється полум’я.

З часом, коли наші підрозділи стали більш самодостітніми, між міліцейськими підрозділами і пожежними почалися непорозуміння. Колеги часто наполягали на природних причинах загоряння (коротких замиканнях, вибухах тощо), тоді як наші фахівці бачили сліди злочину – підпалу. Це, з одного боку, ускладнювало роботу, з іншого – вимагало від інспекторів переконливіших аргументів, певних навичок у спілкуванні з керівниками підприємств (вміння ставити правильні запитання), мотивувати їх ретельніше виконувати протипожежні вимоги. Таким чином, ми підвищували свій професійний рівень і на відміну від міліцейських підрозділів дуже часто саме працівники пожежної охорони встановлювали не тільки причину пожежі яка виникла не з технічних причин, а й саму особу яка вчинила підпал.

Які з розслідуваних випадків запам’яталися найбільше?

Я брав участь в судових експертизах щодо пожежі на нафтобазі БРСМ у Василькові. Сталася вона через низку причин. По-перше, відбулася розгерметизація паливопроводу, зробленого з гумо-тканинного рукава діаметром 50 міліметрів. По-друге, пересувний електроагрегат, за допомогою якого здійснювалось перемішування пального у резервуарі знаходився у вибухо-пожежо-небезпечній зоні, до того ж не відповідав вимогам пожежної безпеки. По-третє, коли розлився бензин, працівник, який перемішував пальне, натиснув кнопку аби знеструмити обладнання. В результаті цього було розірвано електричне коло живлення електродвигуна насосу. Іскра призвела до об’ємного вибуху пароповітряної суміші, а потім спалахнуло розлите пальне. Аби робітник знеструмив мережу у чистій зоні, на увідно-розподільчому щиті такого б не сталося. Під час дослідження матеріалів з’ясував, що аналогічні випадки на цій базі траплялися й раніше. Однак, їх вдавалося приборкати на початковій стадії за допомогою пересувних вогнегасників.

Як спрацювали вогнеборці?

Перші пожежні розрахунки, що прибули на місце події, почали гасити полум’я водою. Відтак, площа пожежі одразу збільшилася. На момент прибуття першого пожежного підрозділу площа горіння розлитого на землі бензину дорівнювала 30 квадратних метрів, що можна б було загасити при подаванні піни з одного піно-генератора ГПС-600, при цьому, запасу і води і піноутворювача, що був в пожежній автоцистерні з надлишком вистачало. Подача води, як пояснили вогнеборці на охолодження резервуарів було роковою помилкою, цього категорично не можна було робити. Адже вода, яка є тяжчою за бензин покривала поверхню землі а розлите та палаюче пальне по її поверхні розтікалося територією нафтобази. Внаслідок високої температури почали нагріватися інші резервуари. Врешті, один з них, що був зроблений неякісно, відірвався від дна через високий тиск всередині. Потім перегоріли прокладки в трубопроводі і бензин почав активно виливатися назовні. За таких обставин приборкати полум’я ставало дедалі важче. Єдиний успіх у цій битві – термінове та вчасне вивезення боєприпасів з військового складу, розташованого неподалік. Як би вони почали вибухати та розлітатись (оскільки були та реактивні боєприпаси) – наслідки були б значно жахливішими.

Методика гасіння подібних пожеж взагалі забороняє застосовувати воду, коли горить якась рідина навіть в обвалуваннях. На цій нафтобазі обвалувань не було. Однак, ґрунт міг всмоктати бензин, що має невелику густину. Тоді полум’я через вигоряння та всмоктування в землю згасло би само по собі. Тому цю пожежу можна було б одразу загасити лише одним пінним стволом. За моїми розрахунками цього б цілком вистачило.

Не менш складною була експертиза вибуху на олійнопереробному заводі (ТДВ «Укроліяпродукт») у Зінькові Полтавської області, внаслідок якого загинув працівник і ще троє дістали численні травми. Причина полягала у займанні газоповітряної суміші, що утворилась внаслідок тління шроту, що вивантажувався у підсилосний простір із силосу, де вже відбувалось горіння шроту. Вимірювання температурного режиму (за проектом) відбувалося там лише у певних місцях. На інших, «не охоплених» датчиками ділянках, вона могла підвищуватися до 120 градусів, що, власне, і сталося. За таких обставин розігрітий шрот треба було видалити назовні, але такої технології проектом не було передбачено. Відтак, з’явилися умови для створення вибухонебезпечної суміші – генераторного газу, що призвело до потужного вибуху. З урахуванням даних цієї експертизи та інших подібних, нами розроблені методичні рекомендації щодо проведення експертних досліджень подібних випадків.

Чи досліджували ви пожежі, пов’язані з резонансними підпалами?

Запам’яталася експертиза пожежі в одеському Будинку профспілок, яку я робив через півтора року після тих жахливих подій. Висновок базувався на матеріалах справи, фотографіях з місця події, свідченнях людей і начальників пожежних караулів та безпосереднього з результатів проведеного огляду цього об’єкту. Слід зазначити, що за результатами розтину одного з потерпілих, у його легенях було виявлено присутність хлороформу, який міг там з’явитись внаслідок розкладення нервово-паралітичного газу фосгену, який дуже швидко розкладається і при розтині потерпілих виявити його неможливо. На мою думку, люди, що там загинули не мали ознак прижиттєвого впливу на них високої температури пожежі, а задихнулися від застосування бойової отруйної речовини. Тобто, спочатку їх навмисно отруїли, а вже потім тіла спалили, про що свідчать пози, в яких знаходились тіла. З цього приводу мене двічі допитувала прокуратура.

Які основні проблеми виникають під час проведення пожежно-технічних експертиз?

У висновках щодо причин пожеж дуже часто можна зустріти таке пояснення: «порушення правил пожежної безпеки». Це – рецидив часів СРСР. Якщо є порушення, мусить обов’язково бути винуватець інакше незрозуміло, хто це порушення вчинив. На мій погляд, причина пожежі завжди має кілька складових. Це – горюча речовина, окислювач і джерело запалення. Об’єднані в одне ціле, вони дають чітку картину виникнення пожежі. Особливість дослідження пожеж полягає у тім, що, оцінюючи вже пошкоджений об’єкт, треба зрозуміти, що було до того, де саме сталося загоряння. Намагаюся спочатку встановити осередок пожежі з точністю до кількох сантиметрів. Без цього подальше розслідування втрачає сенс, бо немає основної складової, без якої не може йти мова про встановлення причини пожежі.

Предметом пожежно-технічної експертизи є також з’ясування часу прибуття на місце події спеціальної техніки, причин її затримки в дорозі. Пожежу легше загасити на початковій стадії, тож кожна хвилина на вагу золота. Але у пожежних частинах приблизно 90 відсотків машин оснащені пневмогальмами із енергоакумуляторами, яким потрібно 4-5 хвилини закачувати повітря у систему щоб зрушити з місця. Плюс – перевантажені транспортом магістралі, що значно збільшує час прибуття пожежно-рятувальних підрозділів до місця виклику.

Але ще є суттєвою проблемою те, що сьогодні, у зв’язку з реформуванням МВС, дослідно-випробувальні лабораторії майже не залучають до розслідувань надзвичайних випадків. Якщо десять років тому рівень їхньої присутності на пожежах становив приблизно 20 відсотків, то тепер лише 2. І вони не несуть жодної відповідальності за свої висновки: фахівці часто пишуть, що причиною пожежі є, наприклад, «ймовірне коротке замикання електропроводки». Дійшло до того, що більшість випадків пожеж навіть не вносять до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань – у ньому фіксують лише резонансні випадки. Дбаючи про честь мундиру, правоохоронці спотворюють реальну статистичну картину. Відтак, постраждалі змушені оббивати пороги кабінетів аби змусити керівництво райвідділів фіксувати надзвичайні випадки у базі даних. Крім того, така практика перешкоджає роботі наших експертів, адже вони можуть потрапити на місце події лише тоді, коли випадок занесуть до ЄДРДР і слідчий винесе постанову. Взагалі, наші стосунки з колегами правоохоронного відомства, м’яко кажучи, залишаються напруженими. Як правило, інспектор-криміналіст, котрий приїздить на місце пожежі, не може з’ясувати причин виникнення джерела загоряння, шляхи поширення полум’я і тому подібне. Його цьому не вчили. У кращому випадку зніме електричний провід і віддасть його лаборантам, що в більшості випадків є абсолютно непотрібним для встановлення реальної причини пожежі.

Наведіть конкретний приклад такої «співпраці»…

Торік у квітні сталася пожежа у підземному паркінгу на вулиці Кадетський Гай. Було пошкоджено понад десять дорогих іномарок. Я подав клопотання щодо надання можливості оглянути місце події. Слідчий виніс постанову, де було написано таке: автомобілі знаходяться там, де вони згоріли, а експерту дозволяється застосувати руйнівні методи дослідження. Абсурд! А саме клопотання так і не було задоволене.

Чи відповідає сучасним реаліям діюча нормативно-правова база, зокрема, методика проведення пожежно-технічних експертиз?

Безумовно, її треба переглянути. Наприклад, прибрати неузгодженості в окремих положеннях Кодексу цивільного захисту, КПК і відповідно до цього оновити методику проведення пожежно-технічної експертизи, щоб уникнути спекуляцій з боку нечесних фахівців, котрі працюють не заради встановлення істини, а на гаманець замовника. Дія старої методики дослідження пожеж не повністю відповідає іншими нормативним документам, зокрема Кодексу цивільного захисту КПК тощо, але ми повсякчас посилаємося на неї і працюємо за старими правилами. Сьогодні адвокат, оперуючи цими документами, може легко знайти чимало шпарин і скористатися ними на користь клієнта. Нещодавно колега розповів про показовий випадок, коли після його допиту в суді, адвокат продемонстрував три граматичні помилки у висновку і, таким чином, змусив суддю визнати документ недійсним. Воно й не дивно, адже розмір винагороди адвоката за одну виграну справу, часто дорівнює річній заробітній платі експерта.

Згідно з власною компетенцією, намагаємося осучаснити нормативно-правову базу. Нещодавно завершили розроблення методичних рекомендацій щодо дослідження пожеж, пов’язаних з вибухами. Адже сьогодні почастішали випадки, коли в приміщеннях вибухають газові балони. Раніше їх заправляли відповідно до ваги на спеціальних заправних пунктах. Нині таких пунктів в Україні немає: у балони закачують газ відповідно до об’ємів на автозаправних станціях. Газ за певних обставин (наприклад, різкого перепаду температури) розширюється і тисне на корпус. У результаті маємо вибух. Приблизно така сама ситуація з кисневими балонами, що їх застосовують у лікарнях. На основі власних експертиз з’ясували, що саме відбувається з киснем, і власне зараз ми працюємо над цими методичними рекомендаціями.

Часто виникають конфлікти із замовниками?

–Це залежить від того, з якою метою замовляють експертизу. Якось до нас звернулися представники дилерської компанії, аби з’ясувати причину загоряння автомобілю «Лексус-570», що коштував на той час півтора мільйона гривень. Ми провели експертне дослідження за присутності представника німецької компанії, котрий займався реалізацією продукції у Східній Європі, і визначили, що проблема – в генераторі. Без зайвих слів власник згорілого отримав новий автомобіль. А от з автомобілем «Рено» трапилася дещо інша історія. Ми також провели ретельне дослідження, визначили причини пожежі і пояснили представнику фірми, що й до чого. Він погодився з нашими аргументами. Після цього, від компанії надійшла на мене скарга, мовляв, висновок невірний – автомобіль «Рено» горіти не може. Отож, треба провести додаткове незалежне розслідування. От з якими клієнтами доводиться іноді працювати.

У Мукачево на стоянці в автопарку вигоріли три мерседесівських тягачі і один мікроавтобус. Зайнялися одразу, а не поступово. Однак, місцевий експерт НДЕКЦ написав: причиною загоряння було коротке замикання електропроводки. Хоча у машинах такого класу цього не може бути в принципі за наявності двопровідної системи, коли маса автомобіля не використовується як провідник. Колега кілька разів за ухвалою суду приїжджав на автопідприємство, але його так і не пустили на місце події, мовляв, відповідальна особа у відрядженні. Тим часом страхова компанія виплатила власнику компенсацію, а зараз продовжуються подальші розгляди цієї справи і суд на диво враховує такий висновок експерта, як правдивий.

Чи відбулася за останні роки диференціація причини, що провокують пожежі?

Прогрес в електротехнічній сфері, з одного боку, надає споживачам максимум комфорту в побуті, на транспорті, на робочому місці, з іншого – постійно підвищує ризики виникнення пожежі. Чим більше електроніки в якомусь обладнанні, тим воно менш надійне. Скажімо, основні елементи – діоди, резистори, конденсатори та інші – мають одні і ті самі властивості щодо небезпеки виникнення аварійних процесів з послідуючим виникненням горіння, лише з часом набагато зменшилися у розмірах. Якщо якийсь елемент «пробило», він виходить з ладу. Однак, за рахунок протікання струму через інші елементи, які не повинні задіюватися в передбаченому конструкцією електричному колі, відбувається нагрівання епоксидного клею, який присутній у кожній мікросхемі. Це, врешті-решт, призводить до загоряння. Найчастіше такі недоліки має побутова техніка, автомобілі. Крім того, виробники, намагаючись мінімізувати витрати, часто застосовують в електронному обладнанні неякісні, зате дешеві матеріали.

Володимир Галега,

Фото Сергія Разбейкова