Відповідно до законодавства України судова експертиза визначається, як дослідження експертом на основі спеціальних знань, матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду (Ст.1 Закону України «Про судову експертизу» від 25.02.1994 № 4038-XII).
В експертних установах України проводяться різні види експертиз класифіковані за галузями знань, як передбачено в Інструкції про призначення та проведення судової експертизи. Відповідний порядок затверджено наказом Міністерства юстиції України (від 08.10.1998 р. № 53/5). Проте з розвитком науки, появою нових технологій, зміною соціальних умов життя суспільства галузі дослідження судової експертизи поступово розширюються.
Експерти Лабораторії економічних досліджень Київського НДІСЕ відзначають активний перехід до електронного документообігу. Так, на зміну звичайним документам, які ми звикли бачити, приходять електронні, які в свою чергу мають зовсім іншу природу, характеристики та просторові межі.
Згідно ст.99 Кримінально процесуального кодексу України від 13.04.2012 № 4651-VI, документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об’єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження (у тому числі електронні).
В Законі України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22.05.2003 № 851-IV зазначено, що електронний документ (ЕД) – це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити документа. Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.
Для того щоб виділити електронний документ з маси всіх інших електронних документів, він повинен бути певним чином персоніфікований, тобто наділений особливими атрибутами, за якими надалі може бути здійснена його ідентифікація. Роль персоніфікуючих атрибутів електронного документа виконують його реквізити, до яких відносяться: 1) ім’я файлу, яке присвоюється йому цілеспрямовано творцем інформації або автоматично без його волі; 2) формат файлу, який визначається програмним забезпеченням, за допомогою якого він був створений або збережений; 3) розмір файлу, який становить собою обсяг пам’яті машинного носія, який займає файл; 4) дата і час створення або редагування файлу.
Крім персоніфікуючих реквізитів, електронний документ може містити захисні або посвідчувальні реквізити. Наприклад, одним з реквізитів електронного документа, який одночасно є персоніфікуючим і захисним, можна назвати електронний підпис (електронний цифровий підпис). Відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» від 22.05.2003 № 852-IV, під ЕЦП розуміється «вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа».
Електронний документ не може існувати без носія інформації. При цьому, мають значення, що ідентифікують ознаки носія інформації, які включають найменування типу, марки, моделі, індивідуального серійного номера і т.п. машинного носія, на якому записаний файл.
Важливе значення при дослідженні електронних документів має проблема встановлення достовірності електронних доказів і забезпечення їх доказової сили. На сьогодні в процесуальному законодавстві не передбачені конкретні критерії достовірності електронних доказів.
На даний час на практиці склалися деякі правила забезпечення достовірності електронних доказів і пред’явлення їх в суді:
1) якщо електронний документ містить в собі графічну або текстову інформацію, то роздруковується його паперова копія, яка оформлюється і завіряється уповноваженою особою; така копія долучається до справи і досліджується як звичайний письмовий документ;
2) якщо операції, що документально підтверджуються електронним документом (електронний документ підписаний ЕЦП), а сторони не визнають надання послуг, що підтверджуються цим документом, то призначається комплексна експертиза, де економічна експертиза проводиться вже за даними щодо автентичності ЕЦП;
3) якщо електронний документ являє собою сторінку в мережі Інтернет, то така сторінка за умови посилання роздруковується на папері, оформляється і завіряється як копія веб-сторінки при зверненні зацікавленої особи; завірений роздрук сторінки сайту долучається до справи та досліджується в процесі;
4) якщо електронний документ несе в собі аудіо- або відеоінформацію, то, як правило, робиться копіювання таких файлів на окремий переносний електронний носій, який долучається до справи та досліджується за допомогою спеціальних технічних засобів.
Таким чином, для того щоб визнати електронні документи в якості повноцінних достовірних доказів, необхідно суворо дотримуватися правил процесуального законодавства, а також стандартних прийомів і методик збирання, оцінки, дослідження та використання електронних доказів. Лише в цьому випадку зацікавлена особа зможе розраховувати на прийняття судом та, своєю чергою, експертом – економістом до уваги подібних документів.
Михайло Полєнніков,
cтарший судовий експерт
Лабораторії економічних досліджень
Київського НДІСЕ
